Главная | События | Фото | Видео | Живопись | Поэзия | Рассказы | Статьи | Наши песни | Мои песни | Я пою | Гост. книга | Контакты

Рассказы
------------------------

Горнячка
Яблоки в самолете
Стрельба по сигаретам
Первая женщина
Милицейская забота
Мусик
Памирский прижим
Телесные пребывания
Эскадрилья
На улице Пионерской
Хата у космосі
Створення всесвіту
Правила виживання


 
...\ Створення всесвіту



Координатор Програм хмикнув, потер скроні і прошепотів:
- Мур, де ж ваш ковалок проекту щодо всесвітнього часу? Ваша група затримує запуск Великого Всесвіту!
Мур здригнувся.
- Час непроста річ, ми ніяк не можемо дійти згоди з багатьох питань.
- Згоди з ким?
-.... з логікою, звісно!
- Чиєю логікою!!?? - Координатор бризнув променем блідо-жовтого кольору, що означало глузування 7-го рівня .. - Мурові очі засліпило, але до вух донеслось:
- Якого біса ви озираєтесь на будь-яку логіку!!! Я вас питаю..... Втім, більше сенсу є в тому, щоби розглянути який-небудь приклад. Ну!!! Давайте приклад!!!!!

Мур напружив память, вибрав потрібний альбом і змасштабувавши основну блок-схему, почав пояснювати:
- Наприклад, Мув пропонував рух часу зробити зворотнім, це дуже зручно для тотального моделювання, але... але якщо в системі станеться пошкодження і Світ не перемкнеться на рух часу уперед, то це - кінець.

- Кінець чого?
- Кінець не тільки Великого Всесвіту, а й кінець Програматора. Ми ж не можемо цього допустити!

- Не панікуйте, Муре! Програматор захищений від таких збоїв, бо він позачасовий. А інші ефекти?

- Ще багато незручностей з полями. Ваш Філ зловживає вашим добрим до нього відношеням. Його б воля - він взагалі зайняв би всю енергію і простір. Ми ж планували обов'язково матеріальні аномалії. Це ж найцікавіша частина проекту! Та й взагалі, ваш цей Філ не розуміє найсуттєвішого.

- А саме?
- Він не приділяє уваги... хоча це очевидно - ... річ у тім, що поля без матерії не зможуть існувати. Тому що саме матеріальні деформації створюють свої польові копії...
- Ви маєте докази?

- Звичайно, ми кожну схему перевіряли. Так от. Жодного разу Філові поля не виникали самі по собі. Вони взагалі схожі на чудову теоретичну витівку. Але вони кожний раз виникали, коли в експеримент приєднувались блоки матеріальних об'єктів.

- Невже?
- Так, точніше кажучи - динамічних об'єктів, - додав Мур. От, приміром, прокручували варіанти з електричним струмом, тобто з рухомими зарядами.

- А що, без цих струмів не можливо обійтись? - злорадно пхикнув Координатор...
- Розумієте, шефе, це і є безвихідь! Струм - це просто рух зарядів. Самі заряди я не можу зняти. Це основа конструювання системи вторинного рівня і так покладено Програматором. Тому заряди є. І між іншим, тут ми теж довго не тямили - робити дві а може більше різновидів зарядів!

- Ха-ха-ха - повеселішав Координатор, - Муре, Муре, де ваша голова? Ви що забули інструкцію zap-123 ? На первинному рівні діє жорстка система правил - може бути тільки два типи будь-якої суті - два типи зарядів, два типи напрямку розвитку, два типи присутності і два типи сумісності. А ви тут мене розвеселяєте своїми мріями про три типи зарядів. І як же б вони тоді взаємодіяли? Хто б кого притягував? Або відштовхував? Що таке третій тип в системі дуалістичного конструювання? Ясно - це дурниця.

- Я теж так подумав - відповів Мур і повів далі: - Так от, переміщення зарядів завжди йшло з перевитратами енергії. Ці експерименти призвели до погіршання стосунків з енергетичним Банком. Але що я міг вдіяти? Кожний раз перевитрати і жодного разу, щоб вдалося зекономити. Я натякнув Філові. Він перевірив усі енергетичні моделі і довів мені, що все так і має бути. Це його поля зжирають ту енергію...

- Муре, але ж енергія не щезає безповоротньо! Ви з Філом можете гризтися, можете любитися, але генеральні форми взаємодії декларує Програматор і ваші частини одна без одної просто не можуть бути! Бо інакше, як, наприклад, ви будете утримувати вкупі ваші зірки та планети? Чи не мотузками довжиною в міл'ярди кілометрів?
Мур заплющив очі, бо уява таких мотузок потребувала неабиякої волі...
- От бачите! - продовжував шеф, - бачите!.... Тому не гаймо часу!
- Якого часу? Всесвітній Час ще відсутній - зауважив Мур.
- Я не те сказав. Ну робіть щось, робіть. Все повинно бути узгодженим. Наприклад, ви майструєте Галактику. Які розміри її зірок?
- Не розумію.
- Ну, як це точніше сказати?... Скільки елементарних частинок буде в складі однієї зірки? Мур ледве встигав переключати функціонатори своєї пам'яті.
- По декілька гігальонів, думаю.
- Навіщо так багато?
- Це не багато. Це навіть замало, щоб було гарно.
- Гарно? А хто вам взагалі дозволяв про це думати?
- Вибачте, зірки, що світяться, мабуть - це гарно.
- А що, мало частинок не засвітяться?
- Хто його зна... мало частинок - слабі аномалії, вірогідність яких значно зростає саме за умови великої кількості...
- Це буде космічний пил, - хмикнув Координатор...
- Так, і тому ми вибрали такі розміри. Щоправда, це потягне за собою величезні матеріальні витрати.
- Ну-ну, не бідкайтесь, це разова акція ...

Мур проковтнув слину і несміливо промурмотів:
- Але найстрашніше не це... Ми одного разу моделювали супервеликі молекули і ледве не зійшли з розуму. Уявляєте, вони раптом починали продукувати не тільки польові, але й матеріальні копії!!! Тобто, вони розмножувались у просторі! Ми не вірили своїм очам!
- А при тому щось змінювалось іще?
- Так, зростала кількість молекул одного типу і зменшувалась кількість інших варіантів...
- Не дивно. Закон збереження маси теж є директивою Програматора.
- До біса Програматора! Далі було більше! Ті, котрі розмножувались, починали видозмінюватись...
- І до чого ви дійшли в своїх спостереженнях?
- Ні до чого, - прошепотів Мур, - ми були обмежені об'ємом пам'яті компютера. Він автоматично зупинив експеримент. Вперше я від цього не зрадів.
- Ваші страхи безпідставні, Муре... Хе-хе,... хай розмножуються. У Великому Всесвіті буде багато матерії. А щоб спробувати різні варіанти у чистому вигляді, ви, Муре, не шкодуйте простору. Розсуньте ваші матеріальні системи подалі одна від одної. І не робіть із Всесвіту вінегрет!
- Та я ...
- Знаю, знаю, ми це питання узгодимо з групою Простору. Між іншим, я з самого початку пропонував, аби ви працювали в одній групі. Час і простір - що ще можна знайти в такій мірі взаємоповязаним!
- Та хіба у тім справа? - зойкнув Мур... - ми тут іще припускаємо можливість мислячої матерії...
- Це вже занадто!
- Хай занадто, але ж як цікаво!!!
- Добре, нехай. Мисляча матерія. То й що?
- Вона ж почне міркувати.
- Про що?
- Про все на світі. Координаторе, схаменіться! Вона почне вивчати світ, вивчати сама себе, вона принадиться моделювати закони, вона... - Мур аж захрип від переживання - вона вивчить Систему і ... ось про що я кажу. Вивчить і почне маніпуляції з Часом і Простором! Будуть намагання втрутитися в нашу зону, а раптом ми будемо нескомпенсовані? Хто доглядатиме за Системою?

- Ой лишенько, Муре, я мушу вас заспокоювати, як дитину. Ви, щоправда, не винні у тому, що не маєте повної інформації.... Але для таких варіантів у нас є рішучим чином налагоджена програма кодування життя, що спрацьовує на самодемонтаж за неймовірно оригінальним і надійним принципом забезпеченої ймовірності. Це значить, що би не відбувалось - усьому буде кінець. І, звісно, потім - початок нового циклу....
- А критерії? Хто винайшов базові критерії? - Мур затремтів від наближення до самої сокровенної таємниці, яку від нього (так він відчував) утаємничувало керівництво... -
Якщо все це закружляє в нескінченному просторі, то, виходить, що і часу треба надати скільки завгодно. А де його взяти?...
- Муре, це вже не ваша справа! - Координатор схопився за голову і шалено блимаючи очима, прокричав:
- Це не ваша справа!!! Час з'явиться сам по собі, як тільки Великий Всесвіт виникне!...
- Це питання, - Координатор запнувся, - це вже не питання. Група Мува має чудовий проект. Рух у просторі і часі. Так, здається він називається. Чуєте, у Часі! Мув таким чином, виконав вашу роботу! І я майже впевнений, що робота не зупиниться, якщо ви, Муре, полишите наш проектний полігон.

Мур втомлено зітхнув, випростався і, не сказавши жодного слова, пішов з лабораторії.
"Мув-мув-мув" - тенькало йому в голові
"Мув-мув-мув"...

Мур посміхнувся сам до себе. "Треба ж, великий винахідник знайшовся... Звичайно, рух у просторі неможливий без часу... Рух у просторі без часу - це просто якийсь скажений "MOVE", це якесь безглуздя, це зразу все - і нічого. Без Часу нема Руху. Без Часу все стоїть. І навіть не розпадається. Бо розпад - також Рух. А Руху нема. Тобто, нема Часу - то все стоїть, як було до того Часу, коли Час зник. А як зникає Час? Іду до лабораторії, зустрічаю тупого шефа, сперечаюся з ним довкола його нерозумних закидів, нервую і знову сперечаюся, а в результаті - роботу треба переробляти. Все з початку. Час пропав. Ніби цієї роботи і не було....

Мур підійшов до екрану. За межами лабораторії палахкотіли розсіювані приладами гравітаційні, електромагнітні і дифузно-ефірні поля... Йшла робота. Закінчувався шостий день творення Всесвіту.
Мурові не раз у цих спалахах ввижалися справжні зірки, товпи зірок, що скупчувалися у галактики, розпорошені по всіх напрямках, повсюди... Йому не раз виділося, як з темряви майбутнього всесвіту одна з зірок влітала прямо у його вікно...
"Значить, вони все підготували без мене" - різонула думка. "Жаль". Мур просунувся до свого робочого місця. "Ще можливо щось зробити по-людськи ..." - тремтіла остання надія...

Ось пульт коригування генеральних параметрів. Мур увімкнув запис, знайшов клавішу "ЧАС", натис її, а потім надрукував на екрані команду "ТІЛЬКИ ВПЕРЕД" і переслав її до Центральної Моделі Всесвіту. "Тепер ця розмова з шефом ніколи не станеться удруге" - така думка Мура втішила настільки, що він повеселішав і вже без трагічних затримок забарабанив по цяточкам сенсорного алфавіта... нарешті добрався до суперменю керування проектом і чітко клацнув по клавіші "СТАРТ"...

... Екран помиготів певний час і викинув повідомлення: "Спроба 238466645, варіант 000. Повторити?"
Мур знову і знову наполягав на команді "Старт". Але нічого не відбувалося. Ніяких зірок, ніяких планет, ніяких попереджень про початок нового Часу....
"Виявляється, все не так просто..." - подумав Мур і відкинувся у кріслі. Його думки ледве копирсалися від втоми. Він вкотре прокручував запис останньої розмови з Координатором, бо все інше було поза підозрою... Окремі слова затримували увагу. Навіть не слова, а інтонації. Ось тут... Така каша: ..."рух у часі, взаємодія, самозгортання, сліпий цикл, рекурсія, компонентний вакум, нескінченність..." Стоп! Нескінченність! - затремтіла здогадка. "Ну звичайно, Муре, як ти забув про цю кляту нескінченність, цю дурничку, цю коханку філософів, цю дистрофічну лежачу вісімку...".
"Все ж таки треба вказати межі генерованого простору!" - шаленів Мур. Це буде, звісно, велике число, але не нескінченність. Бо нескінченність призводить до компютерного колапсу, а треба ж працювати...

... Страшенний вибух "прогримів" без звуку. Мур в останню мить споглядання сферичного екрану встиг побачити, як міріади яскравих цяточок прийшли в рух і почали розлітатися в різних напрямках, наче вогняний дощ. Потім екран згас, численні тріщини раптом шугонули вздовж стін і стелі лабораторії, м'який, але нестримний поштовх роздер стіни мов папір, і шматки приладів, монітори, шафи, орієнтатори, комунікатори і імітатори ,- все невпинно розліталось і безповоротньо зникало у чорному мороці всесвіту.

Мур не відчував себе. Він був невагомий і безтелесий, він не мав не тільки думок, але й жодних емоцій, він просто бачив початок Великого Всевіту і вже був згоден вважатися його частиною, як раптом друга лагідна і тепла хвиля підхопила Мура і почала свій рух, зірки почервоніли, затим почали згасати....

Великий Всесвіт виштовхував Мура за свої межі...






Паламарчук Олександр
1996


Гостевая книга

         Арт-Базар - сайты киевских художников  
© Alexander Palamarchuk
2000-2018, Kiev, Ukraine